Дикий Захід в інфопросторі: як інфошахраї та медіашантажисти монетизують правовий вакуум в Україні

Гучний публічний конфлікт між Катею Крипто та Лаченом — це не просто міжособистісна суперечка двох популярних блогерів. Це закономірний прояв масштабної та глибоко вкоріненої системи, яка роками процвітає в Україні. У цій екосистемі одні ділки безкарно торгують ілюзіями, а інші — так само безкарно погрожують знищити репутацію перших. Обидві сторони почуваються впевнено, адже в країні досі немає дієвих законодавчих інструментів, здатних зупинити цей тіньовий конвеєр.

Юридична прірва на мільярд: чому «інфобізнес» не підсудний

Класична модель продажу так званих «інфопродуктів» побудована на маніпуляціях. Потенційному покупцю пропонують курси успішного успіху чи заробітку на криптовалюті, демонструючи картинки розкішного життя та обіцяючи надприбутки за лічені дні. Водночас у публічній оферті, яку клієнти зазвичай ігнорують, дрібним шрифтом прописано: «Матеріали мають виключно ознайомчий характер і не гарантують фінансових результатів». Коли ошуканий покупець втрачає гроші та намагається знайти справедливість, з’ясовується, що правоохоронні органи безсилі.

Притягнути таких продавців до відповідальності за статтею 190 Кримінального кодексу України (шахрайство) практично неможливо. Для складу злочину необхідно довести умисел на заволодіння майном шляхом обману. Проте юридично клієнт добровільно погодився з умовами договору, де продавець зняв із себе будь-яку відповідальність. Захист прав споживачів у сфері інформаційних послуг залишається глибокою сірою зоною.

Додатковим фактором хаосу виступає криптовалютний сектор.

Позиція регуляторів: НБУ та НКЦПФР досі не мають єдиного підходу до визначення правової природи цифрових активів. Вони не визнані ані грошима, ані електронними платіжними засобами, ані цінними паперами. Відповідно, навчання торгівлі інструментами, які юридично перебувають поза правовим полем, не регулюється жодним державним інститутом.

Статистика вражає: у 2023 році в Україні було зареєстровано понад 82 000 кримінальних проваджень за фактом шахрайства — це абсолютний рекорд за останні 11 років. Проте левова частка цих справ стосується банального викрадення паролів, фішингу чи створення дзеркальних сайтів. Продавці сумнівних онлайн-курсів у ці звіти майже не потрапляють, оскільки їхні юристи навчилися бездоганно маскувати фінансові потоки під легальний продаж інформації.

Telegram як інструмент медіарекету

На іншому полюсі цієї ж системи сформувався інститут анонімного медіашантажу. Його логіка цинічна: великий Telegram-канал із багатотисячною лояльною аудиторією — це не лише майданчик для монетизації реклами, а й ефективна зброя для продажу мовчання.

Згідно з матеріалами розслідування народного депутата Ярослава Железняка, тіньові доходи власників найбільших українських Telegram-ресурсів вимірюються мільйонами гривень щомісяця, які повністю перебувають у тіні та не оподатковуються. Схема працює за чітким алгоритмом: спочатку канал нарощує аудиторію на оперативних новинах чи інсайдах, а потім цей медіаресурс перетворюють на інструмент тиску. Серія замовних публікацій, скоординований запуск негативу через мережу дрібних каналів та залучення ботоферм спроможні за лічені дні знищити репутацію будь-якого підприємця чи публічної особи, яка не має політичного прикриття.

Дослідження Інституту масової інформації (ІМІ) підтверджують системну кризу верифікації в українському сегменті месенджера. Найпопулярніші новинні пабліки регулярно нехтують журналістськими стандартами, публікують недостовірні дані, маніпулятивні пости та відверту «джинсу».

При цьому Telegram став головним джерелом інформації в країні під час війни — рівень його використання серед українців зріс із 75% до 81%. Платформа Павла Дурова, яка звітує про сотні мільйонів доларів річного прибутку, повністю ігнорує модерацію контенту та не несе жодної відповідальності за поширення дезінформації.

Чому мовчать правоохоронці та жертви шантажу

Інертність силових структур щодо інфошахраїв та медіавимагачів обумовлена кількома факторами — як процедурними, так і політичними.

1. Складність доказування: Справи про мошенництво в інтернет-сфері вимагають значних інтелектуальних та часових ресурсів, а перспектива отримання реальних судових вироків залишається низькою. Прокуратура неохоче береться за такі трудомісткі процеси.

2. Політичний дах: Більшість провідних Telegram-ресурсів є анонімними лише для пересічних громадян. У вузьких колах чудово відомо, що за каналами «Times of Ukraine» та «Україна online» стоять Арутюнян і Тимащук, «Інсайдер» контролює Сахаров, а «Реальну війну» — Климовець. Завдяки надприбуткам від замовних матеріалів власники цих медіаімперій мають достатні фінансові можливості та зв’язки у високих кабінетах для нейтралізації інтересу з боку слідства. Блогерка Шухніна у своєму публічному зверненні прямо зазначила, що під удар подібних каналів потрапляють виключно ті підприємці, які не інтегровані у владну вертикаль чи структури Офісу Президента.

Окрім того, медіарекет процвітає через позицію самих жертв. Бізнесменам простіше заплатити за видалення негативу чи так званий «блок на критику», ніж нести колосальні репутаційні втрати від публічного скандалу. Довести факт здирництва в суді вкрай важко, адже комунікація відбувається через анонімних посередників і криптогаманці, а офіційне звернення до поліції автоматично робить історію публічною, що грає на руку шантажистам.

Близнюки-брати одного тіньового ринку

Інфошахраї та медіарекетири — це не супротивники, а взаємозалежні елементи єдиного організму. Вони паразитують на довірі суспільства: перші продають легкі мрії про багатство, другі — захист від публічних погроз. Обидві сторони діють у межах формальної легальності, поки між ними не виникає фінансових суперечок через розподіл сфер впливу.

Наразі єдиним способом протидії залишається винесення конфліктів у публічну площину. Проте в умовах тотальних маніпуляцій аудиторії дедалі важче відрізнити реальне викриття шахрайських схем від чергової проплаченої кампанії з дискредитації конкурентів.

Ця деструктивна екосистема продовжуватиме масштабуватися, допоки в Україні на законодавчому рівні не будуть реалізовані три базові кроки:

• Жорстке регулювання ринку онлайн-освіти з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдиву рекламу;

• Впровадження чітких стандартів верифікації та деанонімізації для великих інформаційних платформ;

• Створення незалежної та ефективної слідчої практики з протидії кібервимагателю та медіашантажу.

Без цих системних змін поява нових облич у сфері криптошахрайства та чергових Telegram-рекетирів залишається лише питанням часу.