Український фондовий ринок та ринки капіталу вкотре опинилися в эпицентрі цинічних кулуарних ігор. Поки західні партнери та міжнародні інституції вимагають прозорості, незалежних регуляторів та реальних антикорупційних реформ, у вищих ешелонах влади триває ручне управління кадровими чистками. Під прикриттям євроінтеграційних лозунгів Банкова та урядовці влаштували справжній правовий хаос навколо Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Одних неугодних функціонерів «зламали» та змусили піти, інших просто загубили в юридичних колізіях, а на ключові посади садять людей «без конкурсу та реєстрації».
Новорічний подарунок від Банкової: як зняли Магомедова і призначили Семенюка
Ще у 2024 році Верховна Рада ухвалила прогресивний Закон № 3585 про реформу НКЦПФР. Реформа передбачала перетворення апарату на сучасний офіс, скасування одіозного статусу держслужбовців для працівників та розширення незалежності Регулятора. Проте найголовніші норми — про відкритий та прозорий конкурсний відбір голови й членів Комісії, а також гарантії захисту від свавільного звільнення — влада відклала до 1 січня 2026 року.
І зробила це зовсім не випадково. Така юридична «пастка у часі» дозволила Президентові України Володимиру Зеленському 31 грудня 2025 року — буквально за кілька годин до настання нового року та вступу в дію конкурсних обмежень — підписати указ про звільнення очільника НКЦПФР Руслана Магомедова. Одразу після цього, «під ялинку», на розстрільну посаду призначили нікому невігдомого широкому загалу Олексія Семенюка, який жодних конкурсів, звісно ж, не проходив.
На цьому кадрова лихоманка не зупинилася. У перші ж робочі дні січня 2026-го президентські укази добили попередній склад: за власними (а точніше — написаними під тиском ще на початку вересня) заявами звільнили двох членів Комісії — Ярослава Шляхова та Юрія Бойка.
«Зметикували на п’ятьох»: мінімальна працездатність під прикриттям «старих кадрів»
У результаті таких блискавичних маніпуляцій НКЦПФР опинилася на межі паралічу. Згідно із Законом про державне регулювання ринків капіталу, для легітимного проведення засідання Комісії необхідно мінімум п’ятеро присутніх, і рівно стільки ж голосів — для ухвалення будь-якого рішення.
У такому мінімально життєздатному складі — «на п’ятьох» — регулятор працює і донині, щотижня штампуючи десятки рішень. Водночас у системі утворився парадокс із вакансіями. Окрім трьох очевидних вільних місць, існує одне «неочевидне»: шестирічний термін повноважень члена НКЦПФР Максима Лібанова, призначеного ще у 2018 році, сплив ще у 2024-му. Проте, користуючись правовою колізією, він продовжує сидіти в кріслі до призначення наступника.
Ба більше, пан Лібанов наважився податися на новий конкурс, оголошений спеціальною комісією 1 серпня 2026 року (після довгих зволікань з боку Банкової). Тепер може виникнути сюрреалістична ситуація: член НКЦПФР Максим Лібанов (зразок 2018 року) буде судитися чи конкурувати із членом НКЦПФР Максимом Лібановим (обраним за новим конкурсом). А якщо він програє, все одно матиме законну лазівку залишатися на посаді «до кінця часів», оскільки на його персональну вакансію відбір чомусь цинічно не оголосили. Чому Офіс Президента та конкурсна комісія понад два з половиною роки «в упор не бачать» цю четверту вакансію — питання риторичне, відповіді на яке суспільство не отримало.
Меморандум з МВФ, або Як Кабмін і Банкова готують новий переділ
Поки комісія імітує конкурсний відбір, за лаштунками розгортається набагато масштабніша корупційно-правова інтрига. Відповідно до Меморандуму з МВФ, Україна зобов’язалася до кінця року змінити структуру управління регулятором, аби вона відповідала Конституції. У перекладі з дипломатичної мови це означає одне: повноваження Президента призначати членів НКЦПФР є неконституційними, а сама Комісія має бути перетворена на Центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ) у вертикалі Кабінету Міністрів.
На виконання цієї вимоги уряд уже вніс до Верховної Ради скандальний законопроєкт № 16067 від 14 вересня 2026 року. Ним передбачено створення окремої Ради комісії та дворівневої структури, а також чітко записано, що Комісія утворюється у складі голови та чотирьох членів.
І тут виникає головне корупційне питання: якщо за результатами нинішнього «президентського» конкурсу буде призначено трьох нових членів, а старі (разом із вічним Лібановим) нікухди не подінуться, то загалом їх у моменті стане семеро чи вісьморо! Що робитиме Кабмін із цим «роздутим» штабом? Чи викинуть на вулицю рядових працівників, поки чиновники ділять портфелі? Урядовий законопроєкт не дає жодних відповідей.
Очевидно одне: влада влаштувала чергову двоходівку. Спочатку Банкова «під ялинку» розставила у зручні крісла потрібних людей поза конкурсом, а тепер Кабмін готує масштабну перетрубацію під прикриттям меморандумів МВФ. Головне у цьому політичному пінг-понзі для українських громадян — не переплутати, хто саме сьогодні відповідає за розрив держбюджету та знищення незалежних регуляторів заради синекур для «своїх» людей.