Українська феміда знову демонструє дива гуманізму, коли мова заходить про мільйонні розкрадання державних коштів у розпал війни. Вищий антикорупційний суд (ВАКС) ухвалив скандальне рішення у справі колишнього радника Офісу Президента та ексвисокопосадовця СБУ Артема Шила, який виступав ключовим організатором масштабної схеми заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця».
Суд офіційно визнав Шила винним в організації розкрадання державних мільйонів та легалізації злочинних доходів через корупційний «бек-офіс», призначивши йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі. Проте одразу після цього… звільнив від реального відбування покарання, встановивши трирічний іспитовий строк. Тобто за організацію мільйонних оборудок головний фігурант не проведе за ґратами ані дня.
Що передбачає «щаслива» угода зі слідством?
Згідно з умовами затвердженої ВАКС угоди, олігархічно-чиновницький тил отделався відносно легким переляком у порівнянні з масштабами завданих державі збитків:
Штраф з розстрочкою: Артем Шило зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 204 мільйони гривень. Ба більше, суд пішов йому на зустріч, дозволивши розстрочити цю суму на цілий рік — чотирма щоквартальними платежами по 51 мільйон.
Конфіскація активів: Суд застосував спеціальну конфіскацію 325,7 мільйона гривень, а також трьох елітних квартир (однієї площею 183,5 кв. м та двох по 102,3 кв. м кожна).
«Суворе» покарання: Шилу на три роки заборонили обіймати адміністративно-господарські посади у військових формуваннях і правоохоронних органах. Одночасно з цим суд навіть скасував арешт його особистого преміального автомобіля Mercedes-Benz.
Бек-офіс Укрзалізниці та цинізм мародерства в тилу
Нагадаємо, справа Артема Шила стала одним із найгучніших антикорупційних викриттів останніх років. Слідство задокументувало, як через створений під його керівництвом «бек-офіс» здійснювалося тотальне викачування грошей з «Укрзалізниці» під час закупівлі кабельно-провідникової продукції за завищеними цінами. Державі завдали збитків на десятки мільйонів гривень, поки транспортна артерія країни працювала на межі виживання.
Практика, коли топкорупціонери завдяки «угодам зі слідством» уникають реальних тюремних термінів, відкуповуючись лише частиною незаконно нажитого майна, вкотре підриває довіру суспільства до справедливості та демонструє нездатність системи забезпечити невідворотність покарання для можновладців.